Чому всі казки закінчуються весіллям?

Казки – веселі і сумні, народні та авторські… скільки поколінь дітей на них виросло! Втім, казки люблять не тільки діти, але і дорослі – і деякі казки (наприклад, «Осляча шкура» Ш. Перро) спочатку були адресовані аж ніяк не дитячої аудиторії… і все ж дивно, як з плином часу може змінюватися сприйняття казок – причому стосується це не стільки дітей, скільки саме до дорослих. Мені пригадується, як прокоментував одного разу мій чоловік досить традиційний епізод в одній російській казці: «Одружитися? За що? Він же її врятував, а не зґвалтував!» Зауважимо, що цей чоловік (судячи з його поточного соціальним статусом) аж ніяк не є ні жінконенависником, ні переконаним холостяком – це просто сучасна людина. У казках ж зафіксувався принципово інший погляд на світ – з яким пов’язаний традиційний фінал будь казки: весілля.
Дійсно, чому всі казки закінчуються весіллям? Може бути, тому, що далі життя нічим не нагадує казку – і розповідати нічим? Це було б занадто просто… до того ж, фон, на якому розгортаються казкові події, не особливо відрізняється від повсякденного життя – це для нас зараз хатинка, темний ліс або замок представляється екзотикою, а людина Середньовіччя жив в такій обстановці. Значить, і витоки казкового уявлення про весілля потрібно шукати у світовідчутті, що пронизує все життя наших предків.
Насамперед, весілля у казці – це не «покарання», не «позбавлення волі», а заповітна мета, до якої герой йде спочатку, нагорода, яку він отримує за подвиги. Примітно, що увага зосереджена на подвиги тільки одного з майбутніх подружжя – як правило, чоловіки, а царівна-наречена часто з’являється лише у фіналі, як заслужена нагорода, а якщо і є, по ходу дії, то десь на задньому плані, як «стимул до дії». Точно так само йде справа з нареченим, якщо мова йде не про героя, а героїні – як, наприклад, у записаній Афанасьєвим казці про Василину… примітно, що в ході випробувань героя оточують переважно чоловіки, а якщо і з’являється жінка – то хіба що Баба-Яга або інша подібна їй героїня явно потойбічної природи. Точно так само Василину в згадуваній казці оточують жінки – мачуха, сестри, навіть батько згадується «остільки-оскільки».
Всі ці деталі – важкі випробування, суспільство людей своєї статі – виводять нас на один з найважливіших етапів у житті давньої людини, яким був обряд посвячення. В ньому людина не тільки ставав дорослим, але і знаходив в повній мірі те, що зараз назвали б «статевої ідентичністю», яка не вважалася притаманною дитині – не випадково в багатьох мовах слова, що позначають маленьких дітей, середнього роду (російське «дитя», англійське «baby»).
Але набуття статусу дорослої людини і підлоги вимагало подальшого розвитку, «точки прикладання»). Статева сутність людини розкривається в шлюбі, тому до вступу в шлюб процес дорослішання вважався як би не цілком завершеним. Про це говорить, наприклад, російське слово «здоровань» – однокорінне зі словом «дитя», спочатку так називали дорослого чоловіка, не обзаведшегося сім’єю (іншими словами, такої людини наші пращури вважали не цілком дорослим).
Таким чином, щоб дорослішання було завершено, потрібний не тільки обряд посвячення (який, як ми з’ясували, описують багато казки), але й весілля. Не дивно, що вона присутня в казкових сюжетах в якості заключного акорду» – це те, до чого йде доросла людина. А далі – наступний етап життя, «інша історія».
Був у таких сюжетів і ще один аспект, якщо врахувати, що казки були засобом виховання дітей: хочеш дізнатися, що буває далі, після весілля – спробуй сам!